«Християнське виховання дошкільників на засадах української народної педагогіки»

   

   Моральне виховання завжди було одним із найважливіших завдань освітніх систем у всі часи і у всіх народів. На його здійснення спрямовували свої зусилля і народна мудрість, і різні галузі науки, насамперед психологія та педагогіка. Крім того, жодна із педагогічних проблем не набула такого важливого значення, жодна не викликає стільки дискусій і навіть непорозумінь, як проблема морального виховання. Поясненням цьому до певної міри може бути твердження К. Ушинського про те, що “моральне виховання становить головне завдання виховання, значно важливіше, ніж розвиток розуму взагалі, наповнення голови знаннями і роз'яснення кожному його особистих інтересів”.

   Особливо актуалізується проблема морального виховання у дошкільному вітті - найважливішому періоді людського життя, адже від того, яке було дитинство, яке було виховання дошкільника - значною мірою залежить якою він стане людиною.

   В історії народної педагогіки одним із перших спробу теоретично обгрунтувати специфіку морального виховання, його завдання і цілі зробив відомий педагог і філософ Г.Сковорода. Суть морального виховання він вбачав у розвитку і зміцненні доброчесності. На його думку, цінувати людину треба не за її матеріальне багатство, чин, посаду, зовнішній вигляд, становище “в світі”, а за її внутрішню красу, за її розум і моральні якості. Г. Ващенко розглядав виховання людини на засадах християнської моралі і на здобутках духовності українського народу. Свій підручник “Виховний ідеал” він завершує словами: “Плекаючи свої кращі традиції, борючись за свою самостійну державу, українська молодь разом з тим мусить не тільки плекати загальнолюдські ідеали, а й активно боротись за них” [1, с. 182].

   Одним із головних чинників у формування особистості народна педагогіка вважає спадковість. Багаторічні спостереження переконують, що спадково передаються не лише певні фізичні ознаки (не випадково кажуть: “викапаний батько” чи “викапана мати”, тобто “такий, як батько”, “такий, як мати”), природні задатки якихось здібностей або властивостей, але і деякі риси характеру (Яке зіллячко, таке й сім 'ячко; Яка гребля, такий млин: який батько, такий син; Який кущ, така й калина, яка мати, така й дитина). Однак більшість рис особистості не успадковується, а набувається, зокрема у процесі виховання.

   Ішим важливим чинником впливу на особистість народна педагогіка вважає середовище - стан взаємин у сім'ї (Яку сім 'їзгідливе життя, то й виросте дитя до пуття; Нащо й клад, коли в сім '/ лад; Батькова та матчина молитва і з моря викидає, а прокльони в калюжі топлять), побут (3 ким поведешся, від того й наберешся; Кожна пташка свою пісню співає і своє гніздечко має), звичаї і традиції (Що край, то звичай, що сторона, то новина), матеріальний стан (Кожному свій куточок милий; Най буде не пишно, аби затишно; Вдома добра постіль і солома), житлові умови (Добре там дітей пестити, де піч велика і є кому варити), соціальне оточення дитини (Громада - великий чоловік) та ін.

Розглядаючи виховання як процес підготовки підростаючого покоління до життя, народна педагогіка на перше місце ставила моральне виховання. Підтвердженням даної думки є ряд прислів'їв: Чужа душа - темний ліс; Мораль чиста - краще всякого намиста; Не чини другому того, що тобі не мило; Попереду людей не біжи, а від людей не відставай; Чесним будь, себе не хвали, інших не гудь та ін. [8, с. 88].

   Дана думка, до речі, постійно утверджується в українському фольклорі. У численних казках про дідову і бабину дочку (“Морозко”, “Про бабину і дідову дочку”, “Чарівна сопілка”, “Дідова дочка і золота яблунька”, “Золотий черевичок”) показується, як через лінощі, небажання працювати бабина дочка вдається до хитрощів, обману. Власне, фольклорні зразки, стверджує Є. Ільїн, якраз і “спонукали мене ставити і вирішувати на всіх уроках літератури тему праці як моральну, адже “душа зобов'язана трудитись” [3, с. 43].

   Перші моральні норми дитина, за традиціями народної педагогіки, повинна була пізнати в сім'ї. Саме тут дітей з найменшого віку навчали: поважай старшого, в усьому віддавай йому першість, шануй старість, не нехтуй порадами старших.

   Моральне виховання підростаючих поколінь народна педагогіка здійснює за допомогою певних засобів, під якими, за словами М. Стельмаховича, “варто розуміти той вид діяльності, явище чи предмет, які можуть впливати на особистість у певному напрямку” [6, с. 50].

   На думку В. Мосіяшенка, провідними серед засобів народної педагогіки є: “рідна мова, усна народна творчість, національна міфологія і символіка, народне мистецтво, національні традиції, звичаї і обряди, народні ігри, іграшки, ритуали та урочистості, безпосередня особиста праця, природа, колискова пісня, скоромовки, оповідання, казки, частівки, утішки, забавлянки, закликанки, атмосфера рідної домівки, приклад старших, дитяча самодіяльність, народні афоризми, прислів'я, приказки” [4, с. 15]. У цих засобах втілені народна мораль, норми співжиття, дотримуючись яких і передаючи які від покоління до покоління, українці виробляли в собі риси національного характеру, національну вдачу, що слугували основою їхньої життєдіяльності впродовж віків.

   Серед вищевказаних засобів саме усна народна творчість, зокрема дитячий фольклор, відзначається надзвичайно великим виховним та розвивальним потенціалом. “Традиційний дитячий фольклор, - зазначає Г. Довженок, - як ніяка інша ділянка народної творчості, мав яскраво виявлене ужиткове значення, становлячи невід'ємну частину практичної народної педагогіки. Він сприяв здійсненню основних функцій виховання в цілому: турботі про фізичне й моральне здоров'я підростаючого покоління, розвитку розумових здібностей і підготовці до корисної діяльності юних членів, трудящих груп суспільства” [2, 4].

   Мета застосування фольклору полягає в тому, щоб збагатити мовлення дошкільників, підготувати їх до кращого сприймання художніх творів, розширити коло їхніх інтересів, залучити молоде покоління до витоків народних традицій, сформувати вміння вчитися, створювати умови для свідомого вибору майбутньої професії та життєвого шляху, збагачувати духовний світ молодої людини.

   Особливо високий виховний потенціал характерний для колискових пісень, потішок, скоромовок, лічилок, загадок, темою яких виступає єдність людини з природою, побажання дитині вирости доброю людиною, красунею-майстринею, жити в праці і знайти щастя в сім'ї.

   Дослідження Н. Сивачук підтверджують, що колискову пісню можна назвати “першою енциклопедією українознавства, оскільки вона ознайомлює дитину зі світом рідного етносу, його мовою, релігією, історією, культурою, мораллю, звичаєвістю, через неї дитина отримує перші уявлення про народні ідеали, про добро та зло” [5, с. 53], про те, що “можна” і “не можна”.

   В українській народній творчості велике місце займає сатира і гумор. З гумористичними творами ми зустрічаємося уже в дитячому фольклорі. Такою є пісенька “Журавель”, що не має кінця, бо повторює те саме, чим починалася; пісенька про “Сороку-білобоку”, яка діткам кашу варила і давала, але не дала каші лінивому й недбайливому сороченяті та ін.

   Українські прислів'я та приказки в образній формі висловлюють основні принципи й норми народного життя (“Добре там живеться, де гуртом сіється й ореться”, “Краще добре робити, ніж добре говорити” та ін.), тому їх називають народним моральним кодексом. Крім того, в них акумульована висока мудрість народу (висновки із спостережень, моральна оцінка дій та вчинків, заохочення добра і покарання зла). На відміну від інших видів усної народної творчості, прислів'я та приказки якнайчастіше пов'язані із щоденним побутом, доступні найширшим верствам і не потребують особливих обставин і широкої аудиторії. Недарма сама назва вказує на те, що прислів'я вживаються “при слові”, при нагоді, тобто тоді, коли треба наголосити, підкреслити, виділити основну думку з усього сказаного раніше і завжди мають практичне значення, слугують готовими формулами і правилами, кінцева мета яких - виховання відповідних вчинків і дій людини, її характеру.

   Казка - найбільше диво, що має можливість оперувати великим виховним потенціалом у моральному спрямуванні юного слухача або читача. У казці, як правило, закладена певна моральна ідея - засудження зла, перемога добра, возвеличення праці, справедливості, подвигу. До того ж утвердження моральних законів життя - її головна ідея. У ній яскраво відображаються моральні норми і принципи, етичні та естетичні ідеали народу.

   В. Сухомлинський теоретично обґрунтував і підтвердив практикою, що “казка невіддільна від краси, сприяє розвитку естетичних почуттів, без яких немислима благородність душі, сердечна чуйність до людського нещастя, горя, страждання. Завдяки казці дитина пізнає світ не тільки розумом, але й серцем” [7, с. 43]. На його думку, казка - благодатне і нічим незамінне джерело виховання любові до Батьківщини. Виховний потенціал казки зумовлений і її багатою мовою: вона співуча, поетична, насичена метафорами і порівняннями, прислів'ями та приказками, дуже влучними й повчальними. Усе це робить казку ефективним засобом виховання і навчання дітей різного віку, зокрема й старших дошкільників.

   Отже, народна педагогіка характеризується привабливими знахідками, сильна не так теорією, як результатом виховання, тобто в ній домінує практичний виховний момент, а з практицизмом тісно пов'язана інша риса - емпіризм, конкретним виявом якого є розрізненість педагогічних ідей народу, їх різноманітне виявлення в традиціях, звичаях, жанрах народної творчості, у матеріальній і духовній культурі, у різних сферах господарської, громадської діяльності людини.

Література

1. Ващенко Г. Виховний ідеал: Підручник для педагогів, вихованців, молоді і батьків /Г.Ващенко. - Полтава: Полтавський вісник, 1994. - 192 с.

2. Довженок Г. Український дитячий фольклор / Г.В.Довженок. - К.: Наук, думка, 1981. - 171 с.

3. Ильин Е. Герой нашего урока /Е.Ильин. - М.: Педагогика, 1991. - 288 с.

4. Мосіяшенко В.А. Українська етнопедагогіка: Навч. посіб. - Суми: ВТД “Університетська книга”, 2005. - 176 с.

5. Сивачук Н. Виховний потенціал українських народних колискових пісень / Н.Сивачук // Початкова школа. - 2006. - № 1. - С. 51-55.

6. Стельмахович М. Українська народна педагогіка / М.Стельмахович. - К.: ІЗИН, 1997. - 232 с.

7. Сухомлинский В. Духовный мир школьника /В.А.Сухомлинский. - М.: Учпедгиз, 1961. - 223 с.

8. Сявавко Є. Українська етнопедагогіка: Навчально-методичний посібник / Є.І.Сявавко. - Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. І. Франка, 2002. - 159 с.

 

 

 

                                           

                                        Патріотичне виховання у контексті розвитку

духовного потенціалу  особистості  дитини.

В статті розглядається проблема розвитку духовного потенціалу дитини, взаємодія дошкільного закладу та батьків для досягнення відмінного результату у вихованні справжнього маленького патріота.

Все починається в житті з малого,

З зернинки хліб, з промінчика – зоря….

Розвиток  духовного потенціалу особистості дитини дошкільного віку на сьогодні є дуже пріоритетним питанням. Так як на наших очах виростає покоління людей, які позбавлені почуття гідності, національної гордості. Спотворюються поняття про мораль честь, справедливість. Ці проблеми є серйозними загрозами національної безпеки України. Тому питання патріотичного виховання дуже актуальне.[6, c. 162]

Український народ має багаті традиції виховання дітей та молоді в патріотичному напрямку. Так, у історії народної української дошкільної педагогіки  є чимало прикладів того, що вже маленьку дитину виховували як вірного сина своєї Батьківщини. Ці мотиви простежуються вже в колискових піснях: «Рости синочку в забаву, козацтву на славу, воріженькам на розправу..».

Враховуючи вимоги часу, запити суспільства, духовний розвиток особистості важливо здійснювати на засадах патріотизму та толерантного ставлення до людей інших національностей, а це можна зробити через активізацію емоційної сфери дошкільника на основі широкої інформованості про історію, традиції, культуру рідної країни. Академік АПН України, директор Інституту проблем виховання І. Бех вказував «Всі соціальні інституції, причетні до процесу виховання в широкому розумінні цього слова, мають орієнтуватися на поетапно-часову специфіку морально-духовного зростання людини.» [8, c. 3]

         Формування духовного потенціалу маленької особистості тісно пов’язане з соціально-моральним, пізнавальним, ціннісним, художньо-естетичним розвитком дитини.

            Патріотичне виховання – це важлива сфера життя людини, яка потребує окремої уваги у виховному процесі дошкільного закладу. Тісна співпраця  батьків  та педагогів в напрямку патріотичного виховання дитини дасть свої результати в майбутньому.

Дитинство…Що ми про нього пам’ятаємо? Пісню мами перед сном, бабусину казочку, прогулянки з дідусем, веселі ігри з татом. Усе це об’єднує нас із нашими пращурами, так ми вчимося все життя цінувати сім’ю, рід, країну. [3, c. 247]

Дошкільне дитинство – це той період яскравих вражень та переживань, які довго зберігаються в пам’яті людини, і стають основою її духовного світу, яка пов’язує з рідними місцями, де людина народилася та зросла.

Саме цей період вважається найбільш сприятливим для формування патріотичних почуттів. Ці почуття формуються на основі вражень, переживань, емоцій, які отримує дитина саме в цей період. Саме з цього набутого соціального досвіду і сформується громадянська позиція особистості, її людська та національна гідність. [7, c. 155]

«Яка гілка – такий тин, який батько – такий син». Це прислів’я можна застосувати й до патріотичного виховання дитини. Адже від впливу батьків, дорослого оточення залежить, чи виросте дитина достойним громадянином своєї держави. Чи стане вона патріотом своєї країни. Виховний вплив батьків, родини на дітей – найважливіший, дорослі впливають навіть тоді, коли не намагаються робити це навмисне. Батьківські слова, вчинки, ставлення дитина вбирає в себе, наче губка. Наслідуючи батьків, які є авторитетом, дитина засвоює норми поведінки, ставлення до природи, до людей, що її оточують, до рідного міста. [6, c. 165]

Почуття патріотизму починається в дитини ще з колиски, з рідного дому, лагідної маминої колискової, сімейних свят. Дуже важливо, щоб дитина мала в сім’ї свої обов’язки, щоб її залучали до участі в сімейних справах. Це сприяє зміцненню відчуття сім’ї. Дитина приймає свою родину, свій дім такими, якими вони є, любить їх просто так. Це відчуття батьківського дому і стане основою любові та поваги до Батьківщини.

Основи патріотично-моральної та національної свідомості закладаються саме в родині – у життєвих буднях, їх радості та печалі. Саме на цій основі зароджується взаємоповага між людьми, любов, дружба. І дуже важливо, щоб дитина росла особистістю, яка здатна любити, піклуватися про рідних і близьких людей, співчувати іншим. [4, c. 140]

З перших років життя дитини важливо навчити їх любити своїх батьків, допомагати їм, щоб потім діти могли любити свою країну, дбати про неї. Ця здатність не з’явиться сама собою. Тому і педагогам і батькам необхідно докласти зусиль для цього. Щоб дитина розвивалась у цьому напрямку потрібно знайомити її з роллю батьків як громадян, працівників, що роблять свій внесок у майбутнє нашої Батьківщини. Розповідати про рідне місто, землю де народилися. Привчати берегти природу рідного краю. Дбати про рідних похилого віку. Важливе значення для патріотичного виховання дитини мають сімейні свята і традиції. З дитиною дошкільного віку треба вивчати не лише дату її народження, а й усіх близьких людей.

«Батьківщина без нас обійтися може, ми ж без неї – ніщо». Цю велику істину, на яку звертав увагу В.О. Сухомлинський, повинна розуміти і відчувати кожна дитина. [2, c. 112]

Ми , як  педагоги, ставимо перед собою  пріоритетне завдання- пробуджувати і виховувати  кожну дитину гідним, патріотично налаштованим громадянином. Тільки за цієї умови наша держава буде єдиною і справді незалежною.

Головною метою патріотичного виховання є плекання: любові до батьків, родичів, рідної природи, землі; до рідної мови, культури, народу;  до національних традицій; пошани до історичного минулого; глибокого усвідомлення своєї національної приналежності, відчуття єдності з представниками своєї нації; збереження своєї людської та національної честі та гідності; любові до України, Батьківщини, готовності захищати від ворогів рідну землю; готовності боротися з неправдою, злом. З перших днів в нашому дошкільному закладі  ми починаємо знайомити малят із національними духовними цінностями формуючи в них почуття власної гідності, колективізму, прагнення уникати конфліктних ситуацій; любов до рідних та близьких.

Для кращого засвоєння матеріалу, створене і впроваджене у повсякденне життя групи, предметно-розвивальне середовище, для панування атмосфери духовної та національної єдності маленьких патріотів. Прослідковується закономірність: чим більше діти заглиблюються в культуру традиції історію наших предків, тим глибші їх національні почуття, прагнення до навчання, пізнання світу. [6, c. 170]

Для розвитку національної єдності, особлива роль в дошкільному закладі надається  вивченню народознавства. Це допомагає відкрити красу рідної землі, творчість земляків, також навчити оцінювати свої вчинки та вчинки інших людей, це спонукає до засвоєння мудрості накопиченої ще нашими пращурами.

Діти від самого народження повинні купатися у рідній народній стихії, оволодівати своєю мовою і застосовуючи духовно-культурні традиції народу, поступово іти до пізнання і розуміння загальнолюдського.

Засвоюючи матеріальні і духовні цінності, вироблені народом  людством, дитина стає людиною з відповідними рисами характеру та вдачі. Національні цінності сприяють формуванню у дітей національних якостей, у тому числі громадянських і патріотичних.

«Хто не знає минулого, той не вартий майбутнього». Молоде покоління повинне знати свою історію, знати яким шляхом ішов народ до незалежності, яку ціну сплатили за те щоб , «не вмерла України ні слава ні воля». Бо тільки той, хто добре знає своє минуле, може впевнено іти в майбутнє. Знання історії своєї держави неможливе без знання історії своєї «маленької батьківщини», того місця , де народився та зростав. Вся історія України – це історія її міст і сіл. Любов до рідного краю починається з шанобливого ставлення до його історії, бажання вивчати та пізнати її.

Патріотизм не можна виховати частинами. Він виступає як результат життя людини, навчання, її праці, відпочинку та відносин у соціумі. Виховання патріотизму вимагає єдності і цілісності у виховних діях на маленьку особу і не може бути реалізоване просто в сумі механічних заходів. Патріотизм формується в процесі особистої участі дитини в житті суспільства. Від того, якою буде ця участь, залежить рівень сформованості патріотизму маленького громадянина. [10]

Успіх патріотичного виховання залежить від культури батьків та педагогів. Спрямованість морального виховання на загальний розвиток особистості, його безперервність у педагогічному процесі, багатоманітність напрямків і методів вимагає високої професійної та моральної культури вихователя, гуманістичної спрямованості його педагогічної діяльності, вміння розуміти дитину і діяти спільно з нею. Результатом такої роботи має стати вищий рівень моральної вихованості дітей – здатність до морального самовдосконалення, усвідомлена потреба в ньому. [11]

 

Список використаної літератури:

1.     Базовий компонент дошкільної освіти і Україні. Нова редакція / К.,2012, -С.14.

2.     В.О.Сухомлинський Серце віддаю дітям. – К.: Рад.школа, 1988.-С.261.

3.     Богуш А.М.Українське народознавство в дошкільному закладі: Навч.посібник /А.М.Богуш, Н.В.Лисенко –К.: Вища школа, 2002. – С.407.

4.     Бех І.Д. Система патріотичного виховання дітей та учнівської молоді в умовах модернізації суспільних змін: навчально-методичний посібник/ І.Д.Бех, К.О.Журба, В.А.Киричок та ін.. – К.:Пед.Думка -2011.-С.240.

5.     Бех І.Д.Законопростір сучасного виховного процесу// Дошкільне виховання, №2, 2004.-С.3.

6.     Кривоніс М.Л., Дроботій О.Л. Патріотичне виховання в ДНЗ/ Ранок 2015, С.188

7.     Лозицька Є.Ф. Українське народознавство дітям дошкільного віку: методичний посібник/Є.Ф.Лозинська – Львів: Оріено-Ново,2008.-С.208.

8.     Ганник Н.Виховуємо патріотів.// Палітра педагога. – 2009. - № 4.  С.6 – 7.

9.     http://bibl.com.ua/pravo/233/index.html

10.                       http://dnz354.edu.kh.ua/navchaljno-vihovnij_proces/patriotichne_vihovannya/patriotichne_vihovannya_u_konteksti_rozvitku_duhovnogo_potencialu_osobistosti_ditini_doshkiljnogo_viku/

 

 

Майстер-клас «Взаємодія педагога та дітей в організації християнського виховання »

Мета: удосконалювання  роботи педагогів з християнського виховання  дошкільників та взаємодії між вихователями й  вихованцями.

 

Завдання: підняти рівень знань, професійну компетентність та майстерність вихователів щодо морально-духовного виховання дошкільників; розвивати вміння та навички обговорювати й узгоджувати  запропоновані питання та завдання; розвивати творчу активність учасників.

 

Формування духовності - це формування індивідуальної вираженості у системі мотивів особистості двох фундаментальних потреб: ідеальної — потреби в пізнанні й соціальної — потреби жити, діяти для інших. У свою чергу, духовність не слід ототожнювати з душевністю в загальноприйнятому розумінні цього слова, оскільки остання характеризується лише добрим ставленням особистості до людей, які її оточують, увагою, готовністю прийти на допомогу, розділити з ними радість і горе. З категорією духовності співвідноситься потреба пізнання світу, себе, сенсу та призначення свого життя. Людина духовна тією мірою настільки, наскільки вона замислюється над цими питаннями і намагається знайти на них відповідь.

Слід урахувати, що погляди на розвиток духовності в дошкільнят різняться у працях багатьох учених. Істина полягає у тому, що ставлячи завдання відродження духовності, маємо на увазі прагнення до найвищих гуманістичних ідеалів, правди, справедливості, добра; переважання в людині альтруїстичних мотивів, готовність поступитися власними інтересами заради інтересів інших (навіть тоді, коли цього ніхто не може оцінити), потребу безкорисливо робити добро і триматися якомога далі від зла. Ступінь розвиненості цих рис особистості свідчить про рівень її духовності.

Одними з перших, з ким дитина зустрічається та спілкується  в житті – це вихователі. Тому дуже важливо, щоби вихователь, також приділяв увагу у вихованні духовних та моральних якостей дітей.

 

Завдання 1. Робота з пам’яткою «Посіяти  в дитячих душах добро».

 

Прочитайте пам’ятку та скажіть, які поради, на вашу думку, головні та допомагають  у морально-духовному  вихованні дітей. Напроти порад, з якими ви згодні поставте знак «+», які не використовуєте поставте «-», а які здивували  знак «!». Або можливо у вас є особисті поради, якими ви могли б поділитися.

 

Пам’ятка для вихователів  «Посіяти  в дитячих душах добро»

1.     Радіти прояву уваги та чуйності дітей.

2.     Ласкаво та тільки за ім’ям звертатися до дітей.

3.     Не обговорювати  поступки в присутності сторонніх, щоб не викликати цим негативні почуття у інших дітей.

4.     Читати вірші, казки, оповідання на дану тему.

5.     Вчити з дітьми вірші про добро.

6.     Складати з дітьми казки про добро.

7.     Використовувати прислів’я та приказки про добро.

8.     Створювати ситуації, які б викликали бажання робити добрі вчинки та співчувати.

9.     Не принижувати дітей.

10.                        Після зауваження доторкнутись до дитини та  таким чином дати зрозуміти, що ви йому співчуваєте.

11.                        Розповідати батькам про добрі вчинки дітей.

12.                        Знайти сильні сторони у кожної дитини.

13.                        Приділяти більше уваги тим дітям, які не отримують її серед своїх однолітків.

14.                        Обговорювати з дітьми ситуації позитивного характеру, наприклад: «Як нам допоміг Сашко», «За що ми любимо своїх друзів», «Наші добрі вчинки».

15.                        Піклуватися про молодших .

16.                        Для зняття стресового стану дитини зробити куточок  усамітнення.

 

Завдання 2. «Складання плану етичної бесіди».

 

Однією з форм навчання та виховання дошкільників є етичні бесіди, які допомагають дітям засвоїти норми та правила  моральної поведінки. В ході бесіди вихователь не тільки ставить запитання для обговорення, але й шукає те головне, що стимулює дітей думати, висловлювати та доводити  свою точку зору.

Позитивне відношення дітей до бесіди досягається завдяки:

-         Постановки зрозумілих дітям та практично важливих для них питань, пов’язаних з повсякденним життям;

-         Подача матеріалу в образній формі, яка б викликала інтерес та увагу дошкільника;

-         Заохочування  активності дітей, їхньої спрямованості прийняти участь у бесіді.

Скласти план етичної бесіди на тему: «Потурбуємось ми про бабусю», «Скупий складає, а щедрий споживає».

Завдання 3. «Комплімент»

 

Основу комунікативної взаємодії дошкільників із дорослими та однолітками є потреба в доброму ставленні, увазі. Одним з таких форм є комплімент. Дуже важливо, щоб дитина чула компліменти від вихователів, батьків, одноліток.

Напишіть, як можна більше компліментів за наступними напрямками:

-         Зовнішність

-         Особисті якості

-         Ділові якості

Завдання 4. Змагання «Прислів’я та приказки про добро».

 

   Згадайте та назвіть прислів’я та приказки про добро.

·         Буде добре, як мине зле.

·         Будь добрим - бідним станеш.

·         Від добра ніхто не тікає.

·         Від добра, добра не шукають.

·         Все добре, що добре кінчається.

·         Добре чути далеко, а зле ще далі.

·         Добре ім'я краще багатства.

·         Добре роби - добре й буде.

·         Добре треба шукати, а зло саме прийде.

·         Доброго і корчма не зіпсує, а злого і церква не направить.

·         Доброму всюди добре.

·         Добро пушить, а лихо сушить.

·         Зі всіма добрий - собі лихий.

·         Кого добро нагріє, той дуріє.

·         Як не було добра змалку, то не буде до останку.

·         Світ не без добрих людей.

·         Там добре, де нас нема.

 

Завдання 5. Банк ідей «Чарівна лікарня».

 

Запропонувати педагогам уявити, що вони лікарі «чарівної лікарні», де лікують від різних захворювань, таких як: лінощі, заздрість, жадібність, злість та ін.. Педагоги придумують свій чарівний  рецепт з даної вади і рекомендації щодо того, як допомогти дітям позбутися її.

 

Завдання 6. «Торкнемося щастя».

 

Великими літерами написати на дошці слово ЩАСТЯ і попросити перелічити, яким буває щастя для кожного з них (наприклад: радісним, веселим, осяйним).

Потім увімкнути спокійну музику, попросити заплющити очі та уявити:  що ви торкаєтесь щастя. Візьміть собі його в руки. Роздивіться щастя з різних боків. Запам’ятайте  яке воно. Відкрийте очі та намалюйте портрет власного щастя й опишіть власні відчуття, пов’язані зі щастям. (з малюнків можна оформляти стенди «Коли ми торкаємося щастя», а також знайомити дітей і з іншими поняттями: радість, доброта, любов…).

Виховання духовності у дітей засобами народознавства

Процес формування духовного світу починається в родині змалку і продовжується в дитячих дошкільних установах, школах, середніх та вищих навчальних закладах. Національне виховання є одним із головних пріоритетів сучасної освіти, його основна мета - виховання свідомого громадянина, патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді потреби та уміння жити в громадському суспільстві, духовності та фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної культури.

Духовне виховання - «виховання душі», виховання особистості, близької за духом людям, суспільству, в якому вона живе.

Середовище, в якому виховується дитина, має бути виховним: відомо, що у вихованні немає дрібниць. Буквально все - від зовнішнього вигляду і поведінки дорослих до іграшок і буденних речей має служити поставленим педагогічним завданням. Ці умови і є основою духовно-морального виховання дошкільнят.

Духовне виховання в роботі нашої групи,  спрямовується на залучення дітей до глибинних пластів національної культури і духовності формування у дітей  національних світоглядних позицій, ідей, поглядів і переконань на основі цінностей вітчизняної та світової культури.  При цьому виховання духовності здійснюється на всіх етапах навчання, забезпечується всебічний розвиток, гармонійність і цілісність особистості, розвиток її здібностей та обдарованість, збагачення на цій основі інтелектуального потенціалу народу, його духовності і культури, виховання громадянина України, здатного до самостійного мислення, суспільного вибору і діяльності, спрямованої на процвітання України”. Слід зазначити, що найбільше часу на духовне виховання припадає під час занять з народознавства.

Значну  роль у духовному вихованні відіграють такі народознавчі засоби: рідна мова, народні ігри та іграшки, усна народна творчість, пісенне мистецтво, народні традиції, звичаї і обряди, народний календар, народна символіка, народне декоративно-вжиткове мистецтво, родинно-побутова культура. Все це сприяє формуванню у дітей дошкільного віку гуманістичних уявлень, моральних понять й почуттів, моральної свідомості, позитивно-емоційного ставлення до правил культурної поведінки.

Важливо розуміти, що духовне виховання це довготривалий процес, який не закінчиться в дитячому садочку. Зрозуміло й те, що виховувати дитину слід не лише на заняттях народознавства, а повсякчас. Тому, в нашій групі практикується читання та обговорення «Притч про головне». Притчі – невеликі оповідання, які змушують дітей замислитись над своїми вчинками, совістю, вічними цінностями.

Також у нашій роботі використовуються дидактичні ігри на виховання любові до Батьківщини, народних прикмет та звичок. Ігри, які вчать бути ввічливими, доброзичливими, вчать дітей співчувати горю іншої людини та допомагати.

У сучасному світі великий потік негативної інформації, жорстоких дій, від цього важко убезпечити дітей, але любов, мудрість, віра та доброта зможуть протистояти насильству та злу. Тому давайте виховувати наступне покоління з любов’ю та в добрі.